Онул Лариса Анатоліївна

Онул Лариса Анатоліївна

Ця нібито проста формула буття чомусь не під силу переважній більшості українських політиків та бізнесменів. Та, здається, саме її взяла за свою кар’єрну та життєву матрицю відома у Кіровограді жінка – Лариса Онул.

Її ім’я добре знайоме кіровоградцям, адже саме вона очолює «Корпорацію ХХІ століття», на рахунку якої відродження місцевого Дендропарку. Завдячуючи Ларисі Онул він став не лише улюбленим місцем відпочинку містян, а й іміджевим туристичним об’єктом Кіровограда, його візитівкою. Пізніше парк став ще й місцем проведення численних творчих та спортивних молодіжних заходів – так благодійність і меценатство стали ще одним, окремим, видом діяльності родини Онулів. При цьому пані Лариса очолює окрему фракцію в Кіровоградській міській раді, де їй нерідко доводиться йти проти думки більшості (причому чоловічої). Та вона вміє вперто і принципово відстоювати прийняття рішень, якщо впевнена, що вони – на користь міській громаді.

Ми розмовляємо з Ларисою Анатоліївною в офісі адміністрації Дендропарку, в її робочому кабінеті, де все по-діловому і навіть дещо скромно. З декоративних деталей у інтер’єрі – хіба що декілька картин з зображенням квітів, які зробили Дендропарк відомим на всю Україну – тюльпанів.

«Не люблю надмірностей», – лаконічно пояснює Лариса Анатоліївна, яка у одязі теж завжди дотримується елегантного ділового стилю.

(Наскільки відомо, й приватний будинок родини Онулів розташований на ділянці всього у 6 соток вирізняється європейською скромністю оздоблення та незрозумілим для сучасних нуворишів пристойністю розмірів.)

Очевидно, що берегині цього дому не притаманне марнославство.

Як пояснює сама пані Лариса, це в неї – від батька. Він, як кажуть, людина від сохи, усе життя працював на землі.

«Тоді ще, зрозуміло, не було навіть поняття такого «соціально відповідальний бізнес». Але батько, коли очолював колгосп у селі на Черкащині, домігся, щоб у населеному пункті з’явилася асфальтована дорога. Батька вже немає, а дорога служить селянам і досі… Для мне батько – еталон робочої відповідальності та людяності. Він навчив мене розумінню того, як треба намагатися змінювати на краще не лише замкнутий простір навколо себе, а ще й якийсь шматочок оточуючого світу. Так, дійсно, це дає зовсім інше відчуття задоволення від роботи», – розповідає Лариса про моральні матриці, передані їй батьками.

Мамин рід – династія педагогів: бабуся, сестра, мама були вчителями.

Мама все життя пропрацювала вчителем початкових класів у дев’ятій школі, яку згодом майже на відмінно закінчила й сама Лариса Анатоліївна. Тепер вона завдячує мамі за те, що змалку привчила доньку бути цілеспрямованою, принциповою та працьовитою.

Між іншим, свої перші гроші Лариса заробила, ще школяркою. У 9 класі шила одяг: щось – собі, а щось – на замовлення.

«Принаймні, на кіно й кафе я заробляла собі сама», – не без гордості зізнається пані Лариса, яка тоді мріяла стати модельєром і була впевнена, що її майбутня професія неодмінно буде творчою та пов’язаною зі створенням краси. Власне, з огляду на преображення Дендропарку, так воно й сталося.

Мрія стати модельєром не збулася, але тепер Лариса Онул – успішний кіровоградський бізнесмен і політик, який протягом багатьох років вперто ламає стереотип про місце жінки у сучасному суспільстві. У місцевому політикумі вона заробила собі прізвисько «незламна», в черговий раз довівши справедливість цього визначення вже у часи Майдану. Адже була, як кажуть, на передовій і залишалась там навіть тоді, коли з’явився серйозний ризик втрати не лише бізнесу, а й особистої свободи.

При цьому вона успішний підприємець, який не терпить дилетантства і зверхності у роботі, а тому не лише адмініструє роботу Дендропарку, а й сама створює неповторні ландшафтні проекти для їхнього подальшого втілення на його території, сама відшукує матеріали, радиться з фахівцями у цій галузі, читає багато спеціальної літератури й головне – уся, так би мовити, горить, розповідаючи, які проекти ще попереду. При цьому, звісно ж, наради, цифри, документи, підписи – куди ж без цього генеральному директору?

Та є й ще одна Лариса Онул – та, яка муштрує сина за почерк і правопис (Микита, як і більшість хлопчаків у 10 років, вважає це неважливим) та підтримує донечку напередодні відповідальних концертів (Настя, якій теж 10, грає на фортепіано). Тут, поруч із найближчими людьми у світі – коханим чоловіком та чудовими двійнятами, вона вже не політик і ділова жінка, а просто матуся і дружина. Але так само, як і у роботі, відповідальна, бездоганна й самовіддана. Вона наголошує, що від тих цінностей, які ми культивуємо у своєму родинному колі, залежить духовний та інтелектуальний стан суспільства, адже кожна родина – це його маленька модель. У Онулів, напевно, вона демократична.

«У нас у родині відсутня боротьба за лідерство. Вважаю, що з чоловіком Миколою у нас ідеальний симбіоз: він – стратег, а я – тактик. Тому всі важливі рішення приймаємо разом. Я вдячна йому за підтримку. Він ніколи не наполягав на моїй ролі домогосподарки, а значить, вірив, що я достатньо сильна людина, аби впоратися з усім, чим мені хотілося б займатися у житті. А з дітьми ми, передусім, друзі. Як мама я спокійна – вони ростуть хорошими, добрими, світлими людьми», – розповідає пані Лариса.

Немає у родині й чіткого розподілу на чоловічі та жіночі обов’язки.

«Наш тато може приготувати щось смачне. Особливо, коли йдеться про страви з м’яса. Ну, хіба що я більш суворий вихователь для дітей. Відтак, контроль за навчанням – моя справа, а тато, скоріш, відповідальний за розваги», – ділиться подробицями родинного життя Лариса Анатоліївна.

Принципове правило – у вихідні мама частує своїх домашніх їхніми улюбленими стравами, а у вільний час ще й грає у сімейній спортивній команді.

Варто пояснити, що Микола Онул поступово перетворив зайняття спортом у добру сімейну традицію. Тепер вся родина захоплюється настільним і великим тенісом, бадмінтоном. Не нехтують і пробіжками. Час від часу вся родина ще й виходить на імпровізоване домашнє футбольне поле. Причому мамина команда все-таки має певні переваги – на її боці грає син Микита, який серйозно займається футболом.

«Так, сучасна жінка повинна бути сильною. Звісно, робота забирає багато часу, але саме вона стимулює мене розвиватися, бути цікавою для людей. Але я усвідомлюю, що це не знімає з мене відповідальності за близьких: за те, якими людьми ростимуть мої діти, чи затишно буде родині у нашій оселі, чи є у мого чоловіка надійний тил…» – пояснює вона свою здатність бути успішною на всіх фронтах.

Ще одне з правил родини Онулів: якомога більше часу бувати разом. Так – до вечері за стіл, на відпочинок, у церкву… Втім, щодо останнього, Лариса розповідає неохоче. Відзначимо, що віднайти у відкритих джерелах фотографій з зображенням родини Онулів, яка позує у храмі під час церковного свята, неможливо.

«Знаєте, є речі дуже особисті. І спілкування з Богом – один з таких моментів життя. Так, ми відвідуємо храми, їздимо у монастирі. Це дійсно очищує й додає сили. Але чи варто сповіщати про це усі газети і телеканали? Є речі, на яких не можна спекулювати: віра, війна…» – твердо говорить Лариса Онул.

Тож повертаємо розмову до більш приземленого.

Пані Лариса розповідає, що першу освіту отримала за спеціальністю «технолог легкої промисловості».

«Звісно, це не модельєр, але здобуті під час навчання знання мені дуже зараз допомагають у роботі. Я навчилася мислити системно. Тепер, задумуючи будь-який проект, я не лише як людина творча захоплююся ним, але й бачу, як поетапно варто його реалізовувати. Власне, це вміння бачити шлях до мети як схему, що потребує аналізу і відпрацювання кожного етапу, й дозволяє мені досягати успіху і в бізнесі, й у політиці», – зізнається Лариса Анатоліївна.

Коли ж довелося стати на чолі чималого колективу, усвідомила, що вести за собою людей – то окремий вид діяльності, який потребує окремих знань та досвіду.

«Довелося серйозно вивчати адміністративний менеджмент. Втім, тепер впевнена, що мої знання та досвід можуть стати у нагоді, коли в країні почнуться справжні реформи.
Ви ж згодні з тим, що люди віддали життя на Майдані не лише за те, щоб зламати стару систему? Вони дали нам шанс побудувати нову, зовсім іншу державу. Тому від нас залежить, якою ми її залишимо своїм дітям. Я мати двох дітей, а тому постійно думаю про це. Чи не буде нам потім соромно дивитися їм в очі? Впевнена, що нині держава конче потребує ефективних досвідчених менеджерів», – резюмує Лариса Анатоліївна.

Можна було б і ще багато про що поговорити, але час, відведений на розмову, швидко сплинув. Тож залишається лише побажати, щоб збулася мрія Лариси Онул, втім, як і всього українського суспільства, про прихід до влади ефективних менеджерів та побудову нової, сильної держави.

Ольга Велічко.

За матеріалами газети “Народне слово”